нормативність літературної мови
Нормативність як важлива ознака літературної мови. Норми української літературної вимови. Культурою мови називають дотримання усталених мовних норм усної і писемної літературної мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання мовно - виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування. Літературна мова - це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності. Державні й громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту, побут. Вона характеризується, стандартизованістю, високою граматичною організацією, розвиненою системою стилів. Нормативність мови виявляється на рівні орфоепії, акцентуації, лексики, морфології, синтаксису, фразеології, стилістики. — сукупність правил літературної вимови). Важливим засобом досягнення милозвучності в українській літературній мові є позиційне чергування голосних та приголосних у — в, і— й, фонетичні варіанти повнозначних та службових слів типу імла— мла, іржа— ржа, з— зі— із, над— наді, та ін. Нормативність і правильність мовлення. Українська літературна мова як вища форма загальнонародної національної мови, відшліфована майстрами слова, характеризується наявністю сталих форм, які є обов язковими для всіх носіїв мови. Унормованість—головна ознака літературної мови. У процесі розвитку літературної мови кількість і якість мовних варіантів змінюється. Літературна норма - це система загальноприйнятих, перевірених часом зразкових одиниць мови всіх рівнів і правил їх відбору та вживання. Найважливішими її властивостями є. Кодифицирования, тобто закріпленість у вигляді системи норм і правил, яка виникає внаслідок визначення понять національна мова міжнародна мова державна мова літературна мова мова міжнаціонального спілкування поняття мовної норми типи мовних норм сфера використання офіційно ділового стилю 2. Поняття мовної норми. Нормативність літературної мови в лексиці. Предыдущаястр 5 из 7следующая. Лексичні норми є найменш консервативними елементом мовної системи. Оскільки за часів радянського союзу перехід більшості мовців з української мови на російську відбувався майже примусово, то це була не російська літературна, а її місцевий варіант з українською фонетикою, ритмомелодикою, великою кількістю кальок тощо. У ході розвитку літературних мов на зміну застарілим мовним явищам приходять нові, проте історична змінність норми поєднується з її відносною стабільністю, без якої було б неможливе повнокровне існування мови. Коли б норми змінювалися часто, діти погано розуміли б своїх батьків і вже зовсім не розуміли б дідів. Проблема нормативності — одна з найчільніших проблем у дослідженні літературної мови, стилістики та культури мовлення. Питання про критерії норм літературної мови належить до найменш розроблених у теорії і практиці культури мови та стилістики. Більшість лінгвістів, досліджуючи проблеми літературної мови, воліють уникати розгляду критеріїв норми, принаймні в їх сукупності, дехто оголошує це питання позамовним або вражає єдиним науковим критерієм статистичні дані (пилинський, 1976). Орфографічні та орфоепічні норми сучасної української літературної мови (робота з орфографічним та орфоепічним словниками). Особливості українського правопису.
Систематизація правил орфографії. Правопис прізвищ, імен та по батькові в українській мові. Правопис складних іменників та прикметників. Правопис прислівників. Студенти повинні аналіз лінгвістичної, педагогічної, психологічної і методичної літератури з оцінювати нормативність писемної мови видань “просві - ти” можна, коли виходячи з такого критерію. Час існування товариства “просвіта” особливо в xix – початку xx ст. Був, по суті, процесом удосконалення писем - ної норми української мови. В умовах тогочасної галичини питання про норматив - ність пов’язувалося одним із аспектів літературної мови є чисто політичний сенс. єдина норма лі - тературної мови є виявом єдності нації. Норма літературної мови – це реальний, історично зумовлений і порівняно стабільний мовний факт, що відповідає системі та нормі мови і становить єдину можливість або найкращий для даного конкретного випадку варіант, відібраний суспільством на певному етапі його розвитку із співіснуючих фактів національної мови у процесі спілкування. Нормативність мови виявляється на різних її рівнях. Тому одна з відомих класифікацій мовних норм – це класифікація за мовними рівнями. Основною та найголовнішою ознакою літературної мови є унормованість (нормативність), під якою розуміють систему норм, які обслуговують цю форму загальнонародної мови. Мовна норма – це не примха вчених - філологів, а суспільно необхідна потреба, яка забезпечує доступність та інформативність висловлювання під час усної чи писемної комунікації. Якщо фонетична система, наприклад, української мови лишилася в основному середньонаддніпрянською, то словниковий склад її поповнився й поповнюється лексемами з інших говорів, запозиченнями з чужих мов. Лексичні норми, як і норми взагалі, відзначаються стабільністю, певною консервативністю, однак їм притаманна й значна рухливість. Літературна мова — це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей. Державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей. Вона характеризується унормованістю, уніфікованістю, стандартністю, високою граматичною організацією, розвиненою системою стилів. Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Літературна мова має такі мовні особливості. Нормативність, яка є зафіксована у словниках, граматиках. Зрозуміла, загальноприйнята, кодифікована, загальнообов’язкова. Стилістично диференційована (повинна забезпечувати усі умови суспільства). Літературна мова – це основна наддіалектна форма існування мов. На відміну від літературної мови, єдиної для всього народу, розмовна мова у різних реґіонах має певні відмінності, сукупність яких характеризує територіальні діалекти. Загальномовні словники – це важливий націєтворчий чинник, оскільки вони є ретроспективними за своєю суттю і фіксують лексику певного історичного відтинку.
Літературна мова – це вищий рівень вияву національної мови, унормована з погляду лексики, граматики, орфографії, орфоепії форма загальнонародної мови, якій властиві багатофункціональність, унормованість, стандартність, автохтонність, уніфікованість, розвинена система стилів. Найголовніша ознака літературної мови – це її унормованість, властиві їй норми. Вона обслуговує всі сфери діяльності суспільства синтаксичні норми сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні. Вивчити синтаксичні аспекти професійного мовлення, основні форми викладу матеріалу, структуру речень і словосполучень, правила координування підмета з присудком. Після виконання роботи студент повинен знати. Синтаксичні аспекти професійного мовлення, основні форми викладу матеріалу, структуру речень і літературна мова – це вищий рівень вияву національної мови, унормована з погляду лексики, граматики, орфографії, орфоепії форма загальнонародної мови, якій властиві багатофункціональність, унормованість, стандартність, автохтонність, уніфікованість, розвинена система стилів. Культура мови виконує регулюючу функцію, оскільки вона впроваджує нормативність, забезпечує стабільність, рівновагу мови. Вконтакте – универсальное средство для общения и поиска друзей и одноклассников, которым ежедневно пользуются десятки миллионов человек. Мы хотим, чтобы друзья, однокурсники, одноклассники, соседи и коллеги всегда оставались в контакте.
У своєму найтиповішому вияві мовні норми єдині і обов’язкові для всіх користувачів літературною мовою. Цим вони відрізняються від “діалектних норм”, які територіально обмежені, менш усталені функціонально, помітно стихійні, бо їх дотримуються мешканці тільки частини національної території. Нормативність мовлення. Вимовляння звуків і звукосполучень, наголошування слів. Порушення норм літературного мовлення. Типові помилки мовлення та їх причини. Фонетика, лексика та фраземіка. Вивчення звукового боку мови відбувається в різних наукових зрізах. Тому фонетику розмежовують на окремі фонетичні розділи. Щодо часу виділяється. історична (діахронічна) фонетика, що вивчає становлення й розвиток фонологічної мовної системи. Найістотніші ознаки літературної мови. Українська літературна мова як унормована форма загальнонародної мови. Англійський письменник бернард шоу (“пігмаліон”) зауважив, що існує 50 способів сказати “так” і 500 способів сказати “ні”. Апостол павло говорив. “коли я молюся чужою мовою, то вуста мої моляться, а серце – спить”. Літературна мова є основою духовної та матеріальної культури людського суспільства, без неї неможливий розвиток літератури, мистецтва, науки, техніки. Таким чином, наука, що вивчає нормативність мови, її відповідність тим вимогам, що ставляться перед мовою в суспільстві, називається культурою мови. Вона розробляє правила вимови, наголошення, слововживання, формотворення, побудови словосполучень і речень та вимагає від мовців їх дотримання. Стиль літературної мови – різновид мови, що характеризується відбором таких засобів із багатоманітних мовних ресурсів, які найкраще відповідають завданням спілкування між людьми в даних умовах. Це своєрідне мистецтво добору й ефективного використання системи мовних засобів з певною метою в конкретних умовах й обставинах. Літературна мова – це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, як в писемному так і в усному різновидах обслуговує культурне життя народу, всі сфери його суспільної діяльності. За функціональним призначенням це мова державного законодавства, засіб спілкування людей у виробничо - матеріальній і культурній сферах, мова освіти, науки, мистецтва, засобів масової інформації. Літературна мова – це найдосконаліша форма загальнонародної мови, яка позначена високим ступенем нормативності й має розгалужену систему функціональних стилів. Цим літературна мова протиставляється іншим видам національної мови – діалектам, жаргону, сленгу, суржику, просторіччю, які характеризуються обмеженою сферою спілкування.
Коментарі
Дописати коментар